П`ятниця, 19.04.2024, 22:14

Домівка Чугайстра

Головна | Реєстрація | Вхід
Вітаю Вас Гість
RSS
Колеги сайту
Drago's site

Софт, ігри, відпочинок, усе найкраще тільки в нас
Наш банер
Наш баннер

Авторизація
Логін:
Пароль:
Категорії розділу
Історія [1]
Література [8]
Музика та кіно [2]
Географія [1]
Інтернет [9]
Статистика сайту
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Література

Чугайстер: міфічний персонаж народної поезії Карпат (частина друга)

Перша частина

На початку XX століття по цих селах збирав фольклор учитель Антін Онищук. Його записи про Чугайстрина подібні до моїх:

«Чугайстер зайшов до полонинської колиби, поправляв ватру. Вівчар каже: «А що ти тут робиш?» — «Хочу загрітися». А вівчар схопив сокиру та й перед ним поклав вістрям угору. «Сідай», — сказав. Той сів. Став Чугайстрин проситися, аби його відпустили. «Не пущу!» — зловив його двома мізинчиками вівчар і тримав. «Пустіть, то скажу, що завтра тут буде». І Чугайстрин попередив, аби не спали пастухи завтра, бо прийдуть на полонину вовки й ведмеді та й усю худобу понесуть. І дійсно другого дня прийшли вовки, та ведмеді — всі по парі, та вівчарі їх відігнали від отари».

За переказами, які я зібрав, Чугайстрин може мати від двох до семи метрів зросту, або ж такий високий, як смерека. Може з'явитися танцюючим вітром (вихором). Буває, що спить, звившись у калач довкола залишеної людьми ватри. Шерсть на ньому біла або чорна; біла й борода, сині очі. Лісоруби вірили, що взимку Чугайстрин залазить у димник (димохід) колиби грітися й там співає.

Те, що Чугайстрин — одноногий і бородатий, дає нам привід ототожнити його з християнським Николаєм (Миколаєм, Микулою). Миколай рятував людей на воді. Чугайстер теж потребував мати воду проти вогню. Миколая гуцульські гончарі зображували на печах, богомази — на іконах. Миколая малювали з одною ногою, що визирає з-під одягу. Одноногі дідьки е на Збруцькій статуї, в нижній зоні (ярусі). Вони займають «гнізда» святого Власія, Теплого Миколая, Маковія. Те, що Чугайстрин безсилий перед металевою сокирою, але може зі своєї ноги зробити сокиру, дає привід зблизити цього бога з Бабою Ягою. Баба Яга — Костяна Нога може, як і Чугайстер, одірвати свою ногу й зробити з неї коня або сокиру. Цікаво, що інша легенда засвідчує, що Довбуш здобув топір, убивши золотим чи срібним ґудзиком Арідника. Вірили, що й силу пастушок дістав, убивши під скелею, у печері, чорта або дідька. Про Чугайстра таких легенд не зафіксовано. Виходить, що це бог вищого рівня, хоч і несе на собі певні риси лісовика, схожого на прибалтійського Гонигліса чи російського Лешего (Леший — Лівий).

А ще я думаю, що карпатський Чугайстер — це, безперечно, персонаж, схожий до снігової людини. Якщо зафотографувати відбитки ніг і рук (лап) на Довбушевих, Пинтьових, Чортових каменях, то вони — справді велетенські, як і в тих гоміноїдів, яких начебто бачили в Гімалаях, на Памірі, Кавказі, в Сибіру, у Каліфорнії. Не знаю, можливо, колись вдасться вийти на контакт з цією загадковою істотою, яку названо «сніговою людиною», але я переконаний, що науковий світ сприймає за істину міфи про гірського бога. У Гімалаях його називають йєті, на Північному Кавказі — алмасти, у Дагестані — кантара, у Монголії — алмас, у Західному Сибіру — назначений (меченьїй), індіанці Америки називають його саскуатч (сосквач), у Каліфорнії начебто існує бігфут, що означає «великоногий» або «великостопий». Розміри стопи начебто становлять 37 сантиметрів у довжину й 16 сантиметрів у ширину. Приблизно такі ж «сліди» видовбані на Писаному та інших каменях у Карпатах. Зріст «снігової людини» становить приблизно 220 сантиметрів.

Я не відкидаю версії, що «снігова людина» десь існує, а тільки кажу про те, що вона «жила» багато тисячоліть і в центрі Європи, у Карпатах, але як Чугайстрин — добрий дух гір, а тому всі розповіді про гоміноїдів треба піддавати пильній експертизі. Той аматорський фільм і фотографії, які нерідко публікуються й передаються по телебаченню як документи про реальне існування «снігової людини», не викликають особливої довіри як надійні документи. Очевидно, що на карфагенській тарілці з Палестини, на якій начебто ще в VII столітті до нашої ери художник створив «снігову людину», зображено міфологічний персонаж - бога, схожого на карпатського Чугайстрина. Пам'ятаймо, що майже всі зображення давніх богів Греції дійшли до нас на амфорах, тарілках, стелах, пластинах. Разом з цим могло статися так, що гоміноїд, який ми називаємо нині «сніговою людиною», міг стати об'єктом обожнювання.

Але нині ми маємо справу з осколками міфів, і в цих скельцях досить чітко видно зображення слов'янського бога Волоса, що називався і Чугайстрином, який був противником Громовика-Перуна. Цікаво, що навіть одежу з вовняного сукна (шерсті) називали чугою ічуганею. Чуги, як одяг, дійшли до наших днів саме в Карпатах. Це те саме, що й гуня. Ось як описує закарпатську й лемківську чуту Олекса Воропай: «Чута — це короткий, не довший ніж по коліна одяг без коміра, а тільки з вирізом для шиї, що обшитий шкірою або червоним сукном. Рукави довгі й рівні без будь-яких оздоб. Чуга тчеться з овечої вовни таким способом, що зверху виглядає як велика овеча шкіра з довгою вовною, а всередині густа тканина. Отже, чуга подібна на вивернутий кожух. Чуги робляться для жінок білі, а для чоловіків чорні. Українська закарпатська чуга нагадує кавказьку бурку.

...Верхній одяг, що його лемки називають чутою, нічого спільного не має з чугою Закарпаття. Лемківська чуга — це довга і широка свита з довгим коміром, що часом сягає до пояса. Той величезний комір, а іноді й рукави оздоблені білою бахромою з білої овечої вовни. Сама ж чуга завжди шиється з чорного сукна. Рукави лемківської чуги зшиті й у них руки не просовуються, вони замінюють собою торби, в яких складаються харчі та інші дрібні речі на випадок дороги. Отже, лемківську чугу носять наопашки.

Колись у Слобідській Україні, ще за часів городового козацтва, козаки носили так звану опошень, або опошняк — це було щось подібне на сучасну лемківську чугу».

До цього слід додати, що сторожові козацькі вежі теж називалися чугами. Під час татаро-турецьких набігів на Україну чуги забезпечували світловий зв'язок між населеними пунктами, про них співається і в піснях.

Якщо Чугайстер носить назву чуги і гайстра, то етимологію цього двочлена неважко розтлумачити. Цьому сприяє і народна традиція носити чуги двох кольорів: жіночі — білі й чоловічі — чорні. Це перегукується ізопіренням лелеки-гайстра — білого птаха з чорною ознакою (за влучним заголовком до фільму Івана Ми-колайчука та Юрія Іллєнка).

Та все ж я гадаю, що іншою назвою Чугайстра могло бути слово Джус. Джугайстер міг зробитися Чугайстром.

У селі Тарасівні (колишній Терешул) Тячівського району Закарпатської області Чугайстрина називають Ночником. Ось яку оповідку зафіксовано мною від Василя Івановича Марційчука, 1965 р. н.: «Пішов хлопець по фиби, і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. Подивився назад і побачив іззаду себе діда. Дід спитав у нього щось незрозуміле і побіг дальше за тим клубком. Через кілька хвилин вертається дід. Хлопець замітив, що то була повітруля в діда в руках. І дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: «Тобі ще пощастило, що я тебе побачив, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся — я тебе виведу на дорогу». 

Ну він за тим дідом пішов і очутився недалеко від своєї хати».

Друга легенда, записана мною від В. І. Марційчука, нібито доповнює першу, бо вже деталізує, яка та повітруля і що вона діє з тими хлопцями, в яких закохується. Так, мельників син мав дев'ятнадцять років, батько посилав його на ніч молотити. Туди внадила ходити й ночувати з хлопцем повітруля. Інший чоловік побачив, що млин меле, а хлопець спить. Коло постелі стояла ніби прозора дівчина, що через спину було видно всю її утробу. Чоловік цей розказав про те, що бачив, батькові. Батько заборонив синові ходити до млина. Але він почав стрічатися з повітрулею на горі карпатській, почав блудити, а через короткий час помер.

Вогонь — оберіг від повітруль (повій, вітерниць, вітрениць, чортових дівок, майок, нявок, лісниць, бісиць). Він — смерть для них, а отжеж, Чугайстрин-нічник, як і гайстер-бусел, зв'язаний з богом вогню Сварожичем, сином Сварога. З легенди випливає, що повітрулю Чугайстер пече на рожні.

В тих районах, де забулася назва Чугайстрин, оповіді про нього майже такі ж, як і повсюдно про снігову людину.

З цих демонологічних оповідок випливає, що Чугайстрин має всі ознаки бога Волоса, що був пов'язаний з Місяцем. Понеділком керує саме ця, за уявленнями наших предків, планета, хоча насправді це — супутник Землі. В народній уяві Чугайстер — Вихір (по гуцульській — Вихтір) та Вітер. Саме такі метаморфози відбуваються з цим божеством. Народна казкарка Явдоха Юрчак із села Полик Богородчанського району розказувала, що дівчата з її села йшли по гриби. Враз у лісі скрутився вітер, і дівчата побачили, що Чугайстер танцює. Став він захапувати дівчат. А Параню Писяк той крутінь ухопив з гурту, закрутив нею та й кинув з берега в річку: якби не вміла плавати, була б утопилася. Прийшла вона мокра додому та й каже:

— Мамочко, мамочко, я вже більше в ліс не піду. Мене там якийсь крутінь як ухопив, то я мало не втопилася в Бистриці.

А мама каже:
— Аби його шляг трафив! То, певне, Чугайстер збиткувався.

Другої днини пішла до лісу стара Писячка, перейшла дорогу, а тут звіявся вітер — надлетів Чугайстер та й б'є її лахманами, а вона не дається бити. Лахмани — стара одежина, але Чугайстер убрання не має ніякого. Дик... Зарослий. Ніби чоловік, але має довге волосся, борода дуже довга, очі дуже страшні зверху, як у жаби, — він увесь страшний. Волосся на голові біле, як сніг, і борода біла, як сніг, і все волосся, яким укритий, біле.

Мама тої дівчини прийшла з лісу додому та й лише слину лигає (ковтає), а донька запитує:
— Мамо, що вам є?

А вона нічого не каже — махнула рукою. Лежала так до днини, а вранці пішла до старого Тудуня на відмову. Той відмовив страх — стало їй легше. Вже вона на ту лісову дорогу більше навіть не виходила.

А люди говорили в селі:
— Зачепили обидві Чугайстра. Може, якби стара не кляла вдома, то нічого не пошкодило би...

Таким Чугаистрина намалювала уява підгірянки з-над Золотої Бистриці.
Антін Онищук записав демонологічне оповідання, з якого постає Чугайстер, високий, як смерека: «Розказував мені один, що спало їх сім у колибі. Та інші спали, а вони два — ні: він і ще один дідо ясінський. То було під Русков (полониною — С. П.).

Але чують вони — щось спищало одне, у другім груні; спищало так, гейби дитина; нявкнуло дуже та й тихо.

Але десь так може за кандрас години каже йому дідо:

«Дивися, онде Чугайстер». То була місячна ніч. Він дивиться, а то другим боком йде чоловік великий, як смерека, у білім шматтю.

Увійшов він у колибу. Ті, що спали, побудилися і збоялися того дуже. Але Чугайстер каже: «Ви не маєте чого боятися, людоньки, бо я ті лісовиці виїдаю. А вам не треба мене боятися. Нас було у мами сім синів, і всі ми розійшлися по всім світі й виїдаємо ті лісовиці, ті нявки. — Та й відтак питається тих людей: — А чи не слідно у вас щось такого, що ви не можете знати, що то є?» Каже один: «Слідили-смо туди, в груни, щось такого, що ми не могли знати, що то за звірка».

А Чугайстер махнув рукою і каже: «Ну, я уже тоту з'їв. Уже тої лісовки нема».

З цього оповідання бачимо, що Чугайстер (говорять і Чугайстрин) — велетень, що пов'язаний з Місяцем, бо ж показується місячної ночі. Мені вдалося записати оповідки, з яких постає Чугайстер, схожий на змія, бо вміє звитися у велетенське колесо довкола ватри й так грітися. А ще бачимо, що він один із семи синів матері-богині. Хто ця мати? Встановити нелегко.

Бачимо, що Чугайстер — це більше божество, ніж Лісовик.

А ось щодо Лісовика, то він має всі ознаки так званої «снігової людини», за якою йде справжнє полювання вчених, але зловити її так і не вдається і, гадаю, не вдасться: «У Ганнівці один раз крадькома повели на нічліг коней до державного лісу. Під'їхали вони до лісу, коней попутали й пустили на пасовище. Один ліг коло лісу, а другий — трохи далі. Той, що ліг коло лісу, скоро заснув, захропів. А другому не спалося, перевертався з боку на бік; йому здавалося, що ліс якось дивно шумить. Йому ставало страшно, він часто позирав на ліс, чи не йде щось страшне. Коли незабаром щось показалося з лісу: ведмідь — не ведмідь, а щось кудлате, здорове. Вийшло, взяло когось і поволокло в ліс. Було так темно, що добре не можна було розглядіти, що воно таке і кого поволокло. Ну, він все ж здогадувався, що його товариша, та й думає собі:

«Чи не буде й мені таке ж?» Сидить ні живий, ні мертвий. Коли чує, а товариш як закричить! А воно його кинуло й пішло. Шум піднявся, ніби вихор, ліс затріщав, як ото від великої бурі. Хлопець підхопився й мерщій гайда з лісу. Прибіг до товариша, зблід увесь, як глина, труситься, неначе його лихоманка тріпає. Насилу бідняга опам'ятався. Товариш став його розпитувати, що воно таке тягло. А він нічого не пам'ятає: «Тільки знаю, що я прокинувся від болю. Мене щось тягло по тирну, а я з ляку й закричав. А воно від мене зашуміло, як вихор». Став показувати свої рани: у нього руки подряпані, лице, кров усюди виступає. Хлопці хотіли було сідати на коней та скоріше тікати додому, та збоялися в темноті шукати коней. Збилися докупи, принишкли й лежали до світанку. І тепер пам'ятає, який лісовик. Після цього, мабуть, з місяць чах».

Бачимо з цього тексту, що лісовик має вигляд ведмедя. Чугайстер нерідко уявляється білошерстим, а не бурим. Але з міфологічної інформації видно, що «снігова людина» — видумка й не більше.

Великим гірським божеством постає Чугайстрин у легенді, записаній мною в гуцульському селі Микуличині, де його знають і під іншою назвою — Очугайстер. Це дід з сивим волоссям на тілі, білою бородою, синіми добрими очима; робить добро людям, допомагає їм у біді.

Як бачимо, в багатьох легендах Чугайстрин з'являється як вітрогон, вихор, танцюрист, співак і мисливець на нявок, які називаються ще й лісовими, лісовками, лісовицями, злісними, бісицями, красними дівами, що народилися зі страчених дітей. Очевидно, що демонологічні персонажі найнижчого рівня перемішалися, а колись вони мали більш конкретне поле діяльності. На Бойківщині їх називають ще майками.

Майже ніде, хіба що є глухий натяк у «Гуцульщині» В. Шухевича, Чугайстер не виступає у парі з таким же божеством жіночого роду. Шухевич же зафіксував, що нявок ловлять дикі люди, які жиють тепер лісами; вони такі, як ми, лиш без убрання, але оброслі, як вівця, і виїдають нявок.

Цю казкову оповідь зап. від жителя с.Яворова Василя Юрійовича Рибчука, 1936 р. н.



Джерело: http://cymru.kiev.ua/LP/pages/chugajster.html
Категорія: Література | Додав: dragoinc (10.09.2009)
Переглядів: 2833
Dragoinc © 2024