«В українській демонології знаходимо таких персонажів, як лісовик (лісовий дух), біс, хазяїн лісу, який приймає людську подобу. Їх помічниками в залякуванні людей є полісун, з яким вони пильнують звірину, випасають її, бо то їхня худоба; страх, блуд (блукаючий), мара (привид), які подібні лісовим бісам, що змушують людину блукати. У гуцулів лісовика називають чугайстром. Це лісовий гігант, який має очищати землю від лихих істот, що виникли з нехрещених дітей, самогубців тощо. Він полює на лісових дів, бо вони заманюють у пущі й нетрі молодих пастухів і лісорубів. Вважають, що мавки, лісунки, лісові повітрулі (лісові німфи) або нявки (польові німфи), русалки (водні німфи) – це душі померлих дітей, що живуть у лісі, в полі, гірських печерах або у воді. Дуже різноманітні назви цих напівдухів: бісиці (чортівки), потерчата, нічниці і т.ін. Проте з дохристиянських часів слов’яни дуже вшановували цих істот.»

Отрошко Л. Символіка міфологем. // Українознавство. – 2007. – № 1. – С. 286 – 291.